99 років тому у Січеславі представили отамана

24 жовтня 1918 року у будівлі міської Думи проходять урочисті збори козаків з приводу звільнення з тюрми братів Михайла та Гаврила Горобців. Відомих у місті козацьких ватажків, що звільняли місто від більшовиків у складі підрозділів Української Народної Республіки, після гетьманського перевороту у Києві та розпуску Вільного козацтва, посадила у тюрму австро-угорська військова адміністрація ще влітку за підозрою у бандитизмі та більшовизмі. Це затримання одних із лідерів силового крила республіканців у місті викликало значний резонанс. Керівники місцевих осередків усіх українських партій клопотали перед австро-угорцями та гетьманською адміністрацією аби братів відпустили та виправдали, — адже у противному разі їм загрожував розстріл.

Резонанс допоміг суттєво затягнути справу, аж поки у жовтні Гетьман України Павло Скоропадський не вирішив реанімувати в Українін козацтво як повноцінний та окремий соціальний клас відповідальних землевласників, що мали стати резервом для армії Української Держави. Реалізувати задум Гетьмана у губернію приїхав генеральний хорунжий Михайло Омелянович-Павленко, що торік керував місцевим військовим гарнізоном та за підтримки якого у місті проголосилася влада УНР. Як тільки воєначальник приступив до справ він почав діставати з тюрем українських патріотів та активно організовувати для козаччини підтримку гетьманських консервативних кіл та соціалістичних республіканських.

Треба зазначити, що Михайло Омелянович-Павленко користувався дуже великою повагою серед республіканців. Справа у тому, що адміністративний та військовий апарат гетьмана був насичений прихильниками відновлення «єдиної та неділимої» Росії. «Мені доводилося чути і читати що там українці всіх верств населення та різних політичних переконань у особі отамана побачили «свою людину» дійсно українського патріота» — згадував про Омеляновича-Павленка полковник армії УНР Михайло Крат. Відновити козацтво на Січеславщині у Михайла Володимировича не вийшло. Після того як республіканці здійняли антигетьманське повстання, він не знайшов у собі сили ні служити у гетьмана, ні перейти на сторону повстанців і відбув на Галичину, де почав керувати Українською Галицькою Армією, яка обороняла ЗУНР проти поляків. Згодом він перейде на службу відновленої УНР. А самі брати Горобці повторять долю багатьох українських отаманів тих часів, — один з них загине на більшовицькому фронті, інший загине у окупованому червоними Києві.

 

На фото: міська Дума